На сьогодні в Україні загалом діють близько 200 документів, що регулюють сферу інноваційної діяльності, включаючи законодавчі, підзаконні акти та документи відомчого характеру. Нормативно-правовими актами, що формують фундамент інноваційної сфери є: Конституція України, Господарський і Цивільний  кодекси, Закони України «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.  

Не зважаючи на великий масив законодавчих та підзаконних актів, які регулюють сферу інноваційної діяльності, вони здебільшого носять характер суспільного меседжу, спрямовані на визначення термінології та в основному регулюють організаційні питання інноваційної діяльності. Проте головне – практична реалізація економічної сторони питання – залишилась поза увагою законотворців. Загалом урядовці вважали, що інноваційна сфера повинна розвиватись сама по собі, на основі ринкових механізмів, та не приділяли уваги створенню стимулюючих економічних важелів. Численні пропозиції, як профільних державних органів та  установ, так і власне суб’єктів інноваційної діяльності, щодо реального впровадження економічних стимулів у формі податкових та інших преференцій, систематично розбивались риторикою у дусі постійної нестачі надходжень до державного бюджету.

За ради справедливості необхідно сказати, що намагання впровадити таки стимули були майже зроблені. Так, Верховною Радою ще у 2002 році був прийнятий Закон України «Про інноваційну діяльність», спрямований на реальну активізацію інноваційних процесів та перехід вітчизняної економіки з сировинного рівня на високотехнологічний. Найбільш революційним кроком з боку держави до інноваційного бізнесу, було запровадження значних податкових пільг. Відповідно до цього Закону 50% податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50% податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишались у розпорядженні платника податків і використовувались ним виключно на фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності. Інноваційним підприємствам дозволено було здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Законом також встановлювались пільги щодо земельного податку та сплати ввізного мита (статті 21-22). Але починаючи з 2002 року, не зважаючи на те, що ці норми не потребували прямих преференцій з бюджету, відповідними Законами України «Про державний бюджет», дія статей, якими встановлювались вищезазначені пільги, систематично блокувалася, а Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України», статті, якими встановлювались вищезазначені податкові пільги взагалі було виключено з Закону України «Про інноваційну діяльність». Отже, цей закон став яскравим прикладом «безплідності» юридичних норм, у випадку відсутності економічних механізмів їх реалізації.     

Іншим «інноваційним» законодавчим актом, який було прийнято у 2011 році, був Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» метою якого є забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки шляхом концентрації ресурсів держави на пріоритетних напрямах науково-технічного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Відповідно до статті 6 цього Закону для його реалізації передбачались заходи щодо:

1. розвитку інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, технологічних парків, наукових парків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій, інноваційних кластерів, венчурних фондів тощо);
2. першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня;
3. прямого бюджетного фінансування та співфінансування;
4. відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках;
5. часткової компенсації вартості виробництва продукції;
6. кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії;
7. субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;
8. податкових, митних та валютних преференцій.

Отже, заходи вийшли доволі масштабними та різноплановими, але як і його, зазначений вище попередник, значного впливу цей закон на інноваційну сферу не здійснив.  

Свого часу надії на полегшення податкового тягаря інноваційних підприємств покладалися на Податковий кодекс України, проект якого обговорювався більше 10 років та був прийнятий у 2010 році. Слід зазначити, що при розробці Кодексу було здійснено чимало намагань залучити до нього норми щодо стимулювання комерціалізації науково-технічних розробок, з врахуванням міжнародного досвіду. Але, на жаль, в результаті був прийнятий законодавчий акт, в якому навіть відсутнє поняття «інновація».

Цікавим є той факт, що згідно зі звітом «Paying Taxes 2012», підготовленому PriceWaterhouseCoopers International спільно зі Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією, в рейтингу податкових систем Україна у 2012 році займала 181 місце з 183 можливих, тобто була на рівні найбільш відсталих африканських країн. Проте вже за підсумками «Paying Taxes 2020»  вітчизняна податкова система посіла 65 місце з 189 можливих, випередивши навіть Польщу (77 місце) та наблизившись до Франції (61 місце). Парадоксально, але такий значний стрибок, ніяким чином позитивно не позначився на кризовому стані в інноваційній сфері.     

Враховуючи безальтернативність європейського політичного вектору Україні, незабаром вітчизняній економіці доведеться зіткнутися з реаліями жорсткої конкуренції з західними компаніями, які не збираються пом’якшувати конкурентну боротьбу сентиментально вдаючись в нюанси причин та наслідків економічного занепаду тієї або іншої країни. При цьому одним з головних конкурентних факторів іноземних компаній є саме інноваційна складова продукту або послуги. У цьому сенсі вітчизняний бізнес буде вимушений у ліпшому випадку наздоганяти конкурентів. Проте доля компаній, які спроможні зайняти навіть наздоганяючу позицію є досить невисокою. Починаючи з часів набуття незалежності вітчизняна економіка під впливом ситуативних факторів, «розвивалась» шляхом найменшого опору, наслідком чого стала така технологічна структура вітчизняної економіки, в якій левову частку (майже 95%) займають третій та четвертий технологічні уклади. Отже, економічний розвиток країни глибоко застряг у 30-80-х роках 20 століття. Характерним для цих укладів є застосування технологій, що базуються на активному використанні природних ресурсів. Тобто економіка, що базується на цих укладах є цілком індустріальною, а головними її галузями є важке машинобудування, електротехнічна, хімічна промисловість, авто та літакобудування, кольорова металургія, видобуток та переробка нафти та газу,  розвиток транспортної інфраструктури. Проте навіть ці сфери в Україні перебувають у важкому стані, а повідомлення про збільшення обсягів виробництва в аграрному секторі або меблевій промисловості сприймаються як ознаки виходу з кризи. Таким чином, дійсно сучасні та перспективні  розробки, навіть при їх належному патентуванні в Україні, не знайшовши застосування у відсталій індустріальній вітчизняній економіці, природним чином спрямовуються в країни з більш виском технологічним укладом.

Отже, незважаючи на розвинену та масивну нормативно-правову базу в інноваційній сфері, необхідно констатувати, що, на жаль, за рокі існування незалежної України у цьому напрямі, окрім гасл про важливість інноваційного поступу, не було створено дієвих механізмів для розвитку цієї сфери. У цьому зв’язку, досвід застосування саме економічних важелів розвитку в розвинутих країнах викликає сьогодні жвавий інтерес інноваційної спільноти, про які мова піде у наступних частинах.      

Використані джерела:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-IV.
2. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні» від 8 вересня 2011 року № 3715-VI.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.
4. https://www.pwc.com.
5. https://zakon.rada.gov.ua.
6. http://magazine.faaf.org.ua.
7. http://ekmair.ukma.edu.ua.