«Немає власності, яка належить людині більше,
ніж та, котра є результатом її розумової праці»
З закону штату Массачусетс від 17.03.1789 р. 

Сьогодні, в епоху стрімкого розвитку економіки знань інтелектуальна власність стає ключовим активом компаній. Станки, обладнання, будівлі, фінансовий капітал та інші традиційні ресурси втрачають свою визначальну роль, як факторів виробництва. Трудові ресурси, в сучасних умовах постіндустріального розвитку, також розглядаються під новим кутом зору, а саме як джерело інноваційних ідей. Таким чином, інтелектуальний капітал стає визначальним фактором розвитку суспільства, а його правовий статус потребує особливої уваги. 

Необхідність правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності завжди було нагальним питанням в процесі комерціалізації науково-технічних розробок. Проте, процеси глобалізації світової економіки з  утворенням єдиного економічного простору, вільне переміщення інформації, технологій, капіталів, товарів та людських ресурсів, роблять питання охорони інтелектуальної власності особливо актуальними. Адже, руйнування економічних кордонів між країнами значно загострює конкуренцію між компаніями і перш за все технологічну. У цьому контексті корпорації з розвинутих країн, маючи «сильні» патентні портфелі та розвинену культуру патентування, можуть створити певні проблеми вітчизняним компаніям, які нехтують патентуванням своїх ідей навіть у власній країні, не кажучи вже про міжнародне патентування. Як наслідок – довготривалі суди з досить значними витратами чи повне блокування діяльності компанії (стартапу).

Законодавчою основою  інституту інтелектуальної власності в Україні є: Цивільний кодекс України, Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про  охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону географічних зазначень», які за визнанням провідних міжнародних організацій в сфері інтелектуальної власності, загалом відповідають сучасним світовим стандартам та, зокрема, цілому корпусу міжнародних угод, учасницею яких є Україна. Так, у цьому році до зазначених вище законодавчих актів були внесені зміни, метою яких,  є узгодження положень законодавства України у сфері охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і торговельні марки з правом Європейського Союзу, а також імплементація положень Угоди про асоціацію. Таким чином, вітчизняні винахідники та представники бізнесу вже користуються цілком європейським рівнем охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.  Більше того, далеко не кожна європейська держава, навіть член ЄС, може скласти конкуренцію національному закладу експертизи – Міжнародному пошуковому органу, яким є Укрпатент.

Проте, на жаль, далеко не всі суб’єкти підприємницької діяльності та  автори ідей, розуміють важливість патентування, недооцінюючи ризики втрати результатів своєї творчої діяльності. Наведемо основні аргументи на користь патентування ідей у формі  науково-технічних розробок:   

1. Монопольне становище на ринку на протязі доволі тривалого часу гарантоване державою;
2. Попереджає недобросовісних конкурентів або інших зацікавлених осіб про те, що права на розробку захищені;
3. Патент є головним документом і аргументом у процесі судового захисту при порушенні прав інтелектуальної власності;
4. Можливість надавати ліцензії або продавати права інтелектуальної власності;
5. Виключне право перешкоджати або забороняти неправомірне використання об’єктів інтелектуальної власності;
6. Престиж в очах інших компаній та споживачів товарів або послуг;     
7. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу або предметом застави.

Однією з головних переваг отримання патентної охорони є надання державою патентовласнику монопольного становища протягом визначеного законодавством часу. На винахід цей строк дорівнює 20 рокам, на корисну модель – 10, на промисловий зразок 5 років (може продовжуватися до 25). Важливою умовою, взамін якої держава власне і надає винахіднику (автору) такий привілей, є оприлюднення, розкриття автором сутності ідеї або рішення технічної задачі. Таким чином, суспільство поповнює свій багаж знань в науково-технічній сфері і створює підґрунтя для подальшого розвитку, а винахідник отримує винагороду у вигляді економічних переваг у разі комерціалізації своєї ідеї.

Проте, незважаючи на такі можливості, які надає правова охорона, в Україні кількість розробок які поступають до господарського обороту досить мізерна. Причинами такого стану є не тільки системні проблеми (економічні, правові, політичні), а і якість національних патентів, яка за визнанням експертів, з науково-технічної точки зору, здебільшого не може конкурувати з іноземними охоронними документами. Нерідко це просто «пам’ятна грамота» або документ, що супроводжує захист дисертації, який не приносить користь ні його власнику, ні суспільству, ні державі. Мають місце  випадки коли одному вітчизняному винахіднику належать десятки «унікальних» патентів на винаходи та корисні моделі, які окрім видатків на підтримання чинності не приносять їх власнику ні яких прибутків, оскільки зазвичай не мають комерційної цінності. Статистичні дані також вказують на значну схильність національних заявників подавати заявки на корисні моделі, за результатами розгляду яких видається лише «деклараційний» або «умовний патент». На відміну від них заявники з розвинутих країн, як слід, подають заявки на винаходи. Слабкість вітчизняних патентів опосередковано підтверджується і досить низьким рівнем міжнародного патентування. Проте, навіть за наявності унікальних науково-технічних розробок, які дійсно мають комерційний потенціал їх належна реалізація в України стикається зі складнощами системного характеру, згаданих вище. Не знайшовши реалізації в Україні, такі розробки отримують патентування за кордоном та вносять свій вклад в економічний  розвиток інших країн.

Свого часу багато критичних зауважень було висловлено, у зв’язку з прийняттям змін до Порядку сплати зборів, за дії пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженого постановою КМУ від 23 грудня 2004 р. № 1716 (в редакції постанови КМУ від 12 червня 2019р. № 496),   наслідком яких стало підвищення розміру зборів. Проте з фінансової точки зору реалізація права на охорону інтелектуальної власності в Україні є цілком доступною, особливо з урахуванням зазначених економічних переваг, які надає патентна охорона. Так, мінімальна вартість отримання патенту на винахід (у разі дотримання строків сплати відповідних зборів та вчасного подання до закладу експертизи необхідних матеріалів) коштуватиме 8000 грн., тобто сумі, яку може собі дозволити будь-який суб’єкт підприємницької діяльності. Для винахідників та неприбуткових установ встановлені значні пільги – ці категорії заявників платять лише 10% та 20% від повного розміру зборів. До того ж, заявнику навіть непотрібно сплачувати цю суму одразу, адже сплата зборів  здійснюється поетапно, розтягнута у часі (до 2,5 років). Тобто, заявник отримує своєрідну розстрочку на сплату зборів. Підвищення розміру зборів, також  виконуватиме функцію фільтру, який буде відсіювати безперспективні з економічної точки зору патенти та «пам’ятні грамоти». Отже, можна сподіватися, що патенти на винаходи, окрім  новизни та винахідницького рівня, будуть дійсно відповідати критерію промислової придатності.      

Таким чином, можна передбачати, що процес інтеграції України у світовий економічний простір буде змушувати суб’єктів підприємницької діяльності приділяти значну увагу охороні прав на об’єкти інтелектуальної власності. При цьому, ця теза є справедливою не тільки для суто інноваційних підприємств, які впроваджують високі технології. Зазвичай власники бізнесу можуть і не здогадуватись, що вони порушують права інтелектуальної власності інших осіб з одного боку, а з іншого – не приділяти уваги захисту власних прав на об’єкти інтелектуальної власності. Аналізуючи статистичні дані щодо подання заявок на ОІВ, складається враження, що вітчизняні суб’єкти підприємницької діяльності добре розуміють важливість захисту прав на знаки для товарів і послуг, адже кількість заявок на цей об’єкт у декілька разів перевищує кількість заявок на винаходи. Однак промислова діяльність потребує не меншого захисту ніж будь-яка інша, оскільки зазвичай пов’язана з великими інвестиціями та значними ризиками. 

Використані джерела:

1. Цивільний кодекс України.
2. Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХІІ.
3. Закон України «Про  охорону прав на промислові зразки» 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ.
4. Порядок сплати зборів, за дії пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою КМУ від 23 грудня 2004 р. № 1716.
5. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін.  – К.: Форум, 2002.
6. https://www.grandars.ru/college/sociologiya/globalizaciya.html.
7. https://www.a-priority.ru/patent/ThatGiv.html.
8. https://cyberleninka.ru/article/n/ohrana-intellektualnoy-sobstvennosti-v-usloviyah-globalizatsii/viewer.
9. https://ips.ligazakon.net/document/XI00240K?an=2.