Роль нематеріальних активів у формуванні вартості компанії

Еволюція світової економіки, зміна технологічних укладів поступово призводять до переоцінки цінностей традиційних ресурсів виробництва. Якщо до промислової революції XVIII ст. визначальну роль мали земля та нерухомість, то з стрімким розвитком індустріалізації силу набирають фінансові активи, а виникнення економіки знань у 20 ст. знаменує початок епохи інтелектуального капіталу. Отже, з розвитком науково-технічного прогресу економіка теж стає більш складною та інтелектуальною, адаптуясь до потреб суспільства. Особливо це стосується другої половини 20 ст., для якого знаменним став досить стрімкий розвиток науки і технологій. Так, якщо у європейських країнах співвідношення матеріальних і нематеріальних активів у 1978 році складало 80/20 (відповідно, у %), то вже у 1988 році цей показник становив 54/46, через 10 років - 26/74, а починаючи з 2012 - 10/90. Отже, сьогодні левову частку у структурі капіталу компаній у розвинутих країнах займають саме нематеріальні активи. На макроекономічному рівні уряди розвинутих країн розглядають інтелектуальний капітал, як головне національне надбання та приділяють його розвитку багато уваги, формуючи в країні сприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності.

В цьому контексті сама можливість існування постіндустріальної економіки залежить від загальної економічної культури, розвиненості інститутів економічної конкуренції, на відміну від архаїчних економічних систем, які характеризуються клановими відносинами, з поділом сфер впливу між представниками олігархату. Зазвичай, такі економічні системи є типово індустріальними, консервативними і не схильні витрачати додаткові ресурси на інноваційний розвиток. На жаль, Україна є яскравим прикладом цього. Адже Закон України “Про інноваційну діяльність” було прийнято ще у 2002 році, проте нормативного регулювання виявилося занадто мало, для фундаментальних зрушень в бік інноваційного розвитку. З іншого боку, несприятлива економічна ситуація не є абсолютним виправданням занепаду інноваційної сфери, вітчизняний бізнес апріорі не схильний серйозно розглядати інтелектуальну власність як фактор, ресурс розвитку бізнесу. Отже, доки традиційні ресурси будуть приносити значний дохід його власникам, навряд чи можна розраховувати на активний розвиток інноваційної сфери. Проте ситуація може змінитися, за умови приходу на вітчизняних ринок “інтелектуальних” гравців з розвинених країн, які будуть змушувати український бізнес активно використовувати нематеріальні активи (далі – НМА), знижуючи роль традиційних факторів виробництва.

Традиційно до нематеріальних активів компанії відносяться:

Права на об'єкти інтелектуальної власності: патенти на винаходи, корисні моделі, свідоцтва на промислові зразки, компонування напівпровідникових виробів, торговельні марки, географічні зазначення; право власності на науково-технічну інформацію; об'єкти авторського права.
Права на користування економічними та організаційними вигодами: монопольне становище на ринку; податкові привілеї; гудвіл чи ділова репутація, що включає в себе комплекс заходів, управлінських навичок, які позитивно впливають на конкурентоздатність компанії.
Права на користування природними ресурсами.

Таким чином, якщо компанія володіє зазначеними активами, при оцінці її вартості вона вже спирається не тільки на фізичні, матеріальні ресурси, які їй належать, а й на нематеріальну складову своєї діяльності. При цьому, в деяких випадках нематеріальні ресурси можуть в рази перевищувати матеріальну базу. Так, за інформацією компанії Interbrand, яка спеціалізується на розробці брендів, співвідношення між матеріальними і нематеріальними активами в компаніях British Petroleum складає 30/70, в IBM – 17/83; Coca-Cola – 4/96. Отже, в сучасному світі вартість компанії може майже повністю складатись з нематеріальних активів.

Наведемо головні переваги, для підприємства, які виникають за умови врахування нематеріальних активів при оцінці вартості компанії:

визначення реальної ринкової вартості компанії, яка без врахування НМА може бути значно нижчою;
підвищення частки чистих активів та статутного капіталу;
оптимізація оподаткування (амортизація НМА);
стійка ділова репутація;
підвищення інвестиційної привабливості;
отримання кредитних коштів під більш низькі відсотки;
спрощення розрахунку матеріальних та моральних збитків при порушенні прав інтелектуальної власності.

Яким же чином визначається вартість нематеріальних активів? Головними нормативно-правовими актами в сфері оцінки об’єктів інтелектуальної власності є: Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – Закон), Національний стандарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1185 та Методика оцінки майнових прав інтелектуальної власності, затверджена наказом Фонду державного майна України від 25 червня 2008 р. № 740. Згідно з статтею 3 Закону, під оцінкою майна та майнових прав розуміється процес визначення їх вартості за процедурою встановленою відповідними нормативно-правовими актами з оцінки майна, а саме в національних стандартах оцінки майна, методиках та інших нормативно-правових актах та є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Головними загально визнаними підходами до визначення вартості НМА є дохідний, витратний та порівняльний або ринковий підхід.

Дохідний підхід застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності у випадку, коли можливо визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать такі права, від їх використання. Головним методом цього підходу є капіталізація доходів, тобто визначення вартості відповідного об’єкту на основі розміру доходів який він вже приносить або може згенерувати у майбутньому.
Витратний підхід (на основі активів) до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об'єкта оцінки. Витратний підхід застосовується для визначення залишкової вартості заміщення (відтворення) майнових прав інтелектуальної власності шляхом вирахування з вартості відтворення (заміщення) величини зносу. Такий підхід передбачає визначення вартості ОІВ шляхом розрахунку витрат на його розробку та отримання правової охорони або визначення витрат на створення альтернативного аналога.
Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності використовується у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку подібних об'єктів та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об’єкти. При використанні цього підходу застосовується метод порівняння продажів, тобто для оцінки вартості відповідних актив порівнюється з аналогічним ОІВ, якій реалізується на відкритому ринку.

Зазначені підходи оперують різними даними для визначення ринкової вартості НМА, яка є найбільш ймовірною ціною на відкритому конкурентному ринку за умови раціональної поведінки, як продавця, так і покупця. Теоретично, в умовах “ідеального” ринку всі підходи повинні приводити до однієї вартості, проте “ідеального” ринку не існує і оцінщику доводиться на свій розсуд обирати найбільш оптимальний варіант визначення вартості, спираючись на свій досвід, конкретні обставини, враховуючи унікальність того чи іншого об'єкту інтелектуальної власності. В будь-якому разі, який би метод оцінки не використовувався він завжди буде відрізнятися від вартості НМА в умовах “ідеального” ринку, тобто в умовах досконалої конкуренції. Слід зазначити, що за визнанням фахівців, в умовах несформованості вітчизняного ринку інтелектуальної власності при застосуванні підходів до оцінки ОІВ, у першу чергу слід використовувати дохідний підхід, а ринковий та затратний як доповнюючи.

Звертаючись до вітчизняних реалій слід зупинитись на низькому рівні інноваційної активності загалом. Так, за даними Державної служби статистики у 2019 році частка підприємств, що впроваджували інновації (технології) в загальній кількості промислових підприємств склала лише 13,8%, а обсяг реалізованої інноваційної продукції (товарів, послуг) в загальному обсязі продукції промислових підприємств, склав лише 1,3%. При цьому, у 2000 році цей показник складав 9,4%, тобто за 20 років він знизився більш ніж у 7 разів. Витрати на виконання наукових досліджень та розробок склали мізерних 0,43% від ВВП.

Зважаючи на таку статистику можна зробити висновок, що вітчизняний бізнес не тільки недооцінює роль інтелектуального капіталу в формуванні вартості компанії, а й ризикує втратити наявний статус-кво, зіткнувшись з іноземними конкурентами, які мають сильний портфель інтелектуальних активів.

Використані джерела:

Пошукова форма

Корисні посилання