Основною метою бухгалтерського обліку є надання повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства, шляхом виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень. Бухгалтерський облік ведеться на підприємстві безперервно з дня реєстрації підприємства і до моменту його ліквідації. Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку, як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу узагальнення відображеної в них інформації виходячи з особливостей своєї діяльності, з дотриманням законодавчо встановлених єдиних принципів. Первинними джерелами для здійснення бухгалтерського обліку  господарських операцій є первинні документи. Інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в реєстрах синтетичного й аналітичного обліку методом подвійного запису.

Головним нормативним документом, що визначає облік ОІВ є  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”. Відповідно до цього стандарту нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований. При цьому під немонетарним активом розуміються активи визначені у фіксованій сумі грошей (окрім грошових коштів). 

Бухгалтерський облік нематеріальних активів (далі – НМА) ведеться на рахунку 12 “Нематеріальні активи” із застосуванням наступних субрахунків (субрахунки першого рівня):

121 – “Права користування природними ресурсами”;
122 – “Права користування майном”;
123 – “Права на комерційні позначення”;
124 – “Права на об’єкти промислової власності”;
125 – “Авторське право та суміжні з ним права”;
127 – “Інші нематеріальні активи”.

Проте не всі нематеріальні активи підлягають обліку власне як «нематеріальні». Для відображення в балансі активу у статусі  «нематерального», який було придбано або отримано, він повинен відповідати двом умовам: існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням та його вартість може бути достовірно визначена. У випадку створення нематеріального активу власними силами підприємства, він підлягає відображенню в балансі:

• якщо є намір, технічна можливість та ресурси завдяки яким розробка може стати придатна для реалізації або використання;
• є можливість отримання економічних вигід від використання або реалізації нематеріального активу;
• є інформація для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вищезазначеним умовам, витрати, пов’язані з його придбанням або створенням не визнаються власне нематеріальним активом.

З точки зору оподаткування, постановка на облік нематеріального активу дає можливість зменшити оподатковувану базу на величину амортизації  нематеріальних активів, наслідком чого є зменшення податку на прибуток. Також, підприємство має змогу вносити нематеріальні активи до свого статутного капіталу маючи змогу здійснювати капіталізацію бізнесу, що є досить актуальним трендом сьогодення. З точки зору фінансових інституцій, зокрема банківського сектору, нематеріальний актив може розглядатися як об’єкт застави при вирішенні питань кредитування.

Отже, «офіційні» нематеріальні активи дають багато переваг його власникам, підвищуючи інвестиційну привабливість компанії при розгляді інноваційного проекту.

Окремо слід зупинитися на обліковій політиці підприємства як невід’ємної складової бухгалтерського обліку.  Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» під обліковою політикою підприємства розуміється сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності.  Отже, облікова політика має стратегічний характер, тобто не регулює дрібні тактичні питання на кшталт, в яких регістрах обліку відбивати трансакції. По-друге, облікова політика уявляє собою довгострокову концепцію і може змінюватись тільки в окремих випадках. До основних принців облікової полики слід віднести: повноту фінансової звітності; автономність підприємства як юридичної особи,  відокремленої  від  її власників; послідовність та  стабільність застосування підприємством обраної облікової політики; безперервність у часі оцінки  активів та зобов'язань підприємства; превалювання сутності господарських операцій  над  формою. 

Облікова політика нематеріальних активів є своєрідною підсистемою загальної облікової політики підприємства. Наведемо її основні складові.

• Первісна оцінка: при зарахуванні на баланс нематеріальний актив оцінюються по собівартості, вартості придбання чи створення. Структура витрат визначається в П(С)БО 8.
• Групи НМА: права на користування природними ресурсами; права користування майном; права на знаки для товарів і послуг; права на об’єкти промислової власності; авторські та суміжні з ними права; гудвіл.
• Методи амортизації. При визначенні методів амортизації НМА потрібно виходити з умов отримання майбутніх економічних вигод.
  У випадку коли зазначені умови визначити неможливо застосовується прямолінійний метод. Також, встановлюється норма амортизації, виходячи з терміну корисного використання нематеріальних актів.    
• Зміна методу амортизації та перегляд корисного строку використання.
• Порядок встановлення і змини строку корисного використання НМА.
• Порядок визначення ліквідаційної вартості НМА.
• Переоцінка НМА.
• Періодичність проведення інвентаризації.

 Список використаних джерел.

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України 18.10.1999 №242. 
3. Гуріна Н.В., Ющенко С.В. Основні аспекти організації обліку нематеріальних активів у сучасних умовах господарювання // Ефективна економіка № 12, 2016. URL:  http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5339.
4. https://studfile.net/preview/5087814/page:14/.