Процес створення винаходу, як правило, базується на великому дослідницькому, інженерному й виробничому досвіді винахідника й не мислимий зараз без ретельного вивчення технічної й особливо патентної інформації, порівняльного аналізу об'єкта з раніше створеними аналогами, і нарешті оформлення нових заявок на винаходи (корисні моделі) відповідно до встановлених правил. Для успішного складання заявок також необхідно застосовувати закони формальної логіки, а саме:

• тотожності;
• несуперечності;
• виключеного третього;
• достатньої підстави.

Ці закони також мають застосовувати експерти під час експертизи заявок, тому пропонуємо разом з нами згадати їх. 

Частина 1. Закон тотожності

Цей закон вимагає визначеності й незмінності (тотожності) думок у ході міркування. Згідно із законом тотожності кожне судження в процесі такого міркування повинне мати один і той самий визначений, стійкий зміст (або «будь-яке судження є тотожним саме собі»).

Так, наприклад, закону тотожності має дотримуватися заявник (винахідник), оформлюючи матеріали заявки й складаючи відповіді на попередні висновки експертизи. Розглядаючи заявку, експерт має справу не із самим об'єктом як таким, а з його моделлю, у вигляді опису й креслень, які є лише відображенням об’єкта, відбитим, як у свідомості заявника, так і експерта. Від того, наскільки тотожними є суттєві ознаки об’єкта в описі його дійсним ознакам, багато в чому залежить рішення експертизи. Наприклад, під час складання заявки заявник може недостатньо ясно та повно описати пристрій настільки, що буде бракувати ознак для здійснення призначення винаходу й експертиза буде мати підстави для визнання винаходу промислово непридатним.

Закон тотожності порушується й тоді, коли для вираження одних і тих самих ознак об’єкта в різних розділах опису використовуються різні терміни й позначення. Так, наприклад, в описі елемент пристрою названий «байпас», а у формулі винаходу – «шунт».

Вимоги Закону порушуються також у запереченнях заявників щодо рішення про невідповідність винаходу умовам патентоздатності Мінекономіки, коли заявник характеризує новизну об'єкта ознаками, які не згадувалися в первинних матеріалах заявки, тобто коли він підміняє по суті предмет (об'єкт) експертизи.

Частина 2. Закон несуперечності 

Помічено, що об'єкт не може одночасно володіти й не володіти якою-небудь ознакою. У зв'язку із цим цей закон встановлює: не можуть бути одночасно істинними два протилежні судження щодо одного і того самого об'єкта, узяті в один і той самий час і в одному і тому самому відношенні. Протилежними називаються думки щодо об'єкта, виказані в одному й тому самому відношенні, між якими можуть бути треті думки. Із цього закону випливає, що, якщо ми встановили істинність однієї з протилежних думок, то інша думка є помилковою. Якщо ж ми встановили, що одна із цих думок помилкова, то з цього не випливає істинність другої думки. Вона також може виявитися помилковою, оскільки істина може бути між ними в якійсь третій думці.

Так, наприклад, висловлені дві думки щодо одного об'єкта в одному й тому самому відношенні його ознак і виду:

1. Цей об'єкт є математичним методом.
2. Цей об'єкт є правилами виконання фізичних вправ.

Ці судження не можуть бути одночасно істинними, вони можуть бути обидва помилковими, оскільки істинним може бути третє судження: цей об'єкт належить до об’єктів, яким надається правова охорона відповідно до Закону. 

Це залежить від характеру ознак об’єкта. У формулі винаходу іноді припускаються помилок, пов'язаних з порушенням закону несуперечності. Наприклад, в обмежувальній частині формули вказано «елемент рухомий», а у відмітній частині вказано: «елемент встановлений нерухомо». Суть закону несуперечності полягає в тому, що він забороняє одночасно і стверджувати наявність якоїсь властивості в предмета, і в той самий час в тому самому сенсі заперечувати її. Цей закон вимагає, аби істинні думки щодо об'єкта в одному і тому самому відношенні не були протилежними.

Частина 3. Закон виключеного третього

У тісному зв'язку із законом несуперечності є закон виключеного третього. Згідно із цим законом з двох суперечних суджень про об'єкт в один і той самий час і в одному й тому самому відношенні одне неодмінно є істинним, друге – хибним, а третього й бути не може. Хоча закон виключеного третього не дає відповіді на запитання про те, яке саме із суперечних суджень є істинним, а яке хибним (це можна зробити лише в результаті конкретного дослідження явища, що вивчається), але він значно полегшує рішення цієї задачі. Якщо досліднику відомо, що одне із суперечних суджень є хибним, то він без жодних додаткових досліджень може стверджувати, що друге судження є істинним. Закон виключеного третього належить до таких двох висловів, між якими неможливий ніякий третій вислів.

Суперечними називаються судження, що виключають одне одного. Якщо в процесі експертизи висловлюються в один і той самий час відносно однієї й тої самої пропозиції два суперечних судження – «Ця пропозиція є винаходом» і «Ця пропозиція не є винаходом», – то всім ясно, що істинною є тільки одна з цих думок, інша – хибна й немає необхідності шукати дещо третє (середнє) між ними.

Прикладом порушення закону виключеного третього у формулі винаходу є такий випадок, коли в багатоланковій формулі в першому пункті вказано ознаку, а в подальших пунктах цю ознаку виключено.

Закон несуперечності й закон виключеного третього пов'язані тим, що і в тому, і в другому йдеться про логічні суперечності, що виникають у ході міркування. Проте, між цими законами є й суттєві відмінності: кожний з них має свою специфіку.

Відмінність між ними визначається тим, що в законі несуперечності мова йде про те, що два протилежні судження, висловлені щодо одного і того самого об'єкта, в один і той самий час і в одному й тому самому відношенні, не можуть бути обидва істинними. Але залишається відкритим питання про те, чи не є вони обидва хибними. Закон виключеного третього стверджує, що з двох суперечних думок про один і той самий предмет, виказаних в один і той самий час в одному й тому самому відношенні, одна неодмінно є істинною. Тому, щоб знати, який саме закон застосувати, необхідно  визначити, є судження протилежними чи суперечними.

Частина 4. Закон достатньої підстави

Цей закон має особливе значення в практиці експертизи винаходів. Його суть зводиться до того, що будь-яке істинне судження має достатню підставу. Інакше кажучи: будь-яке істинне судження має бути засноване на інших судженнях, істинність яких є доведеною. Істинність багатьох думок, що висуваються в процесі експертизи, може підтверджуватися шляхом їх зіставлення з фактами дійсності, тобто з практикою. Наприклад, істинність судження заявника: «Цей винахід дозволяє підвищити коефіцієнт корисної дії машини» може бути підтверджений і прямим експериментом з машиною або її моделлю, виготовленою відповідно до цього винаходу. Таким чином, результати експерименту, практики є, як правило, достатньою підставою для визнання істинності положень, що розглядаються в процесі експертизи. Іноді використовується посилання на відомі закони й аксіоми науки, відомі теоретичні положення та передумови, істинність яких була свого часу підтверджена практикою.

З логічного закону достатньої підстави витікає одна з найважливіших вимог до опису пропонованого винаходу: в описі повинні бути наведені всі достатні підстави для підтвердження істинності винаходу, тобто необхідне обґрунтовування наявності новизни, рівня винахідництва та можливості його промислового застосування.

Порушення цього спонукає експерта до необхідності затребувати в заявника додаткового обґрунтовування відповідності об’єкта винаходу вимогам, які висуваються до винаходу.

У свою чергу, експертний висновок має містити всі необхідні обґрунтування, які є достатньою підставою для визнання/невизнання об’єкта таким, що відповідає встановленим вимогам. Заперечення заявника на рішення про відмову також має бути обґрунтованим.

Джерела інформації:

1. Тофіло А.В., Лєвічева О.Д. Набуття прав інтелектуальної власності: навчальний посібник. – К.: Держ. ін-т інтел. власн., 2010. – 300 с.
2. Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель (чинні).
3. Закон України  «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (чинний).