Фінансування інноваційної діяльності в розвинених країнах

Розвиток економіки знань, як загальної світової тенденції, є наслідком планомірних, послідовних зусиль та партнерства приватного сектору економіки і держави. На відміну від пострадянських країн, де головну роль у визначенні економічної політики традиційно грала держава, в постіндустріальних країнах уряди скоріше підтримували приватні компанії у вирішенні проблем щодо комерціалізації науково-технічних розробок надаючи інноваційним компаніям певні преференції. Зрозуміло, що розвинені, цивілізовані ринкові відносини у демократичному суспільстві не передбачають жорсткого регулювання з боку владних інститутів, в тому числі і в інноваційній сфері. Отже, державі, у розвинутих країнах, відводиться роль своєрідного агенту з врегулювання проблем, які час від часу неминуче виникають в суспільстві. Цей факт, у свою чергу, відбивається і на фінансуванні, зокрема в інноваційній сфері, адже левова частка інвестицій в розвиток інновацій належить саме приватному сектору. Таким чином, традиційні показники інноваційного розвитку в розвинутих країнах, такі як відношення витрат на НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки) до ВВП, є в першу чергу заслугою саме приватних компаній.

Звертаючись до статистичної інформації, найбільш активними країнами щодо витрат на НДДКР (у 2018 році) є:

Місце	Країна	Витрати на НДДКР до ВВП (%),
1	Ізраїль	5,0
2	Південна Корея	4,8
3	Швеція	3,3
4	Японія	3,3
5	Австрія	3,2
6	Німеччина	3,1
7	Данія	3,1
8	США	2,8
9	Бельгія	2,8
10	Фінляндія	2,8

Слід зазначити, що з країн, які активно розвиваються, наздоганяє лідерів десятки Китай, з показником 2,2%. Україна в цьому рейтингу посідає 46 місце з показником 0,5%, значно поступившись Білорусі та Росії.

Якщо розглядати витрати на НДДКР в абсолютному значенні картина лідерів виглядає дещо інакше.

Місце	Країна	Витрати на НДДКР (мдрд.дол), 2018 рік
Місце	Країна	Загалом ^*	Приватний сектор	Державний сектор
1	США	657	383	136
2	Японія	173	137	25
3	Німеччина	142	94	40
4	Південна Корея	99	76	20
5	Франція	69	39	25
6	Великобританія	54	30	14
7	Італія	37	20	12

*- показник «загалом» є сумою показників «приватний сектор», «державний сектор» та інших джерел фінансування, які в таблиці не відображені, внаслідок їх незначних обсягів.

Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що левова частка фінансування НДДКР припадає саме на комерційний сектор економіки, а бюджетні кошти та інші джерела фінансування грають вторинну роль. Якщо розглядати структуру видатків на дослідження та розробки за галузевою ознакою, основна частка коштів у зазначених країнах припадає на виробництво готових металевих виробів, комп'ютерних, електронних та оптичних виробів, електрообладнання, машин, автомобілів та іншого транспортного обладнання.

Як було показано вище у розвинутих країнах визначна роль у розвитку інноваційної економіки належить саме приватному сектору. При цьому найбільший обсяг коштів, що виділяється на НДДКР належить національним промисловим гігантам в автомобільній, фармацевтичній галузях, а також у сфері електроніці та програмного забезпечення. Проте, в невеликих країнах ситуація дещо інакша. Так, в Норвегії, Ірландії, Греції на малі та середні підприємства (МСП) припадає до 50% витрат на дослідження та розробки.

Значну роль у формуванні джерел фінансування інноваційної діяльності в постіндустріальних країнах мають малі та середні підприємства. Саме їх активна участь в інноваційній діяльності вплинула на становлення сучасних інвестиційних інститутів. Досліджуючи структуру фінансування інноваційної діяльності в розвинутих країнах можна виділити наступні джерела фінансування:

Венчурні фонди;
Бізнес- ангели;
Банки;
Фондові майданчики;
Фонди прямого інвестування;
Власні кошти компаній.

Слід зауважити, що великі компанії мають значно більше можливостей у питаннях фінансування НДДКР та комерціалізації їх результатів. Окрім значних обсягів власних коштів, вони мають відносно легкий доступ до банківських кредитів та фондових ринків для емісії акцій. На відміну від них інноваційні МСП, як слід, не мають достатнього обсягу власних коштів та лояльного ставлення з боку традиційних інститутів запозичень. Банківські установи неохоче надують кредити стартапам, посилаючись на значну кількість ризиків, а саме:

отримання негативних результатів досліджень або результатів, які не мають комерційних перспектив;
отримання результатів НДДКР, які не можуть буди впроваджені на сучасному етапі рівня виробництва;
отримання результатів які можуть пересікатися з розробками, які вже захищені патентами;
ризики пов’язані з наявністю аналогів прототипу, якій було створено внаслідок дослідно-конструкторських робіт та невизначеність його ринкових перспектив;
ризики, пов’язані з технічними проблемами впровадження нової розробки;
ризики, пов’язані з правовою охороною отриманих результатів (тривалий строк розгляду заявки або неотримання патенту);
ризики, пов’язані з проектними прорахунками такі, як неправильна оцінка необхідних кредитних ресурсів, порушення строків реалізації проекту, невірна оцінка ринків збуту, маркетингові прорахунки;
ризики зумовлені недостатньою кваліфікації кадрів, менеджерів та наявність суперечностей всередині команди.

Таким чином, невеликим інноваційним компаніям, які не можуть розраховувати на кредитні ресурси доводиться шукати інші джерела фінансування. Загалом, у розвинутих країнах, структура фінансування стартапів, в залежності від етапу розвитку інноваційного проекту, виглядає наступним чином.

Етап	Зміст робіт	Джерела коштів
«Посів»	Створення ідеї продукту, розробка прототипу, дослідження ринку, отримання охоронних документів.	Бізнес-ангели, власні кошти, державні гранти
«Старт»	Заснування компанії, проведення досліджень та створення промислових зразків.	Бізнес-ангели, венчурні фонди.
Початок виробництва	Початок виробництва та продажу інноваційної продукції	Венчурні фонди.
Розширення виробництва	Зростання обсягу виробництва та продажів	Венчурні фонди, банківські установи, фондові майданчики.
Стабільне зростання	Значний та стабільний обсяг продажів, розширення асортименту продукції, вихід на нові ринку збуту	Банківські установи, фондові майданчики.

Як видно з наведеної таблиці провідну роль на початковому етапі проекту грають бізнес-ангели та власні кошти учасників стартапу. Інститут бізнес-ангелів особливо розвинений у Сполучених Штатах і складається з заможних приватних професійних інвесторів. Ці інвестори надають фінансування на етапі зародження самої ідеї інноваційного проекту, коли навіть венчурні фонди не ризикують вкладати кошти внаслідок високого ступеню невизначеності. При цьому такі надризикові інвестори можуть вкладати в початкові етапи розвитку високотехнологічних копаній до 50% своїх капіталовкладень. На стартовому етапі, коли у компанії вже є чітке бачення продукту та стратегія розвитку проекту в дію вступають венчурні фонди, які є суб’єктами інноваційної діяльності, що надають фінансову підтримку молодим компаніям, які швидко розвиваються та мають значний потенціал конкурентоспроможного розвитку. При цьому досить важливим критерієм для такого інвестора є те, що проект повинен бути апріорі надприбутковим. Адже з 10 ризикових проектів реалізується не більше трьох, тому і ставка прибутку як слід становить 25-30% річних, що дає змогу компенсувати витрати на провальні проекти. Венчурний інвестор обирає стартап темпи зростання якого в декілька разів перевищують середні по економіці. Цей стартап отримує фінансування в обмін на частку в статутному капіталі або пакет акцій. Венчурний підприємець виконує функцію посередника між деякою групою інвесторів і стартапом. При цьому венчурна компанія (фонд), окрім вибору власне об’єкта інвестування, бере активну участь у роботі підприємства яке отримало фінансування, всіляко спряючи зростанню бізнесу. В цьому власне і полягає одна з головних рис венчурного бізнесу, адже ризиковий інвестор – це не пасивний спостерігач, а активний учасник бізнесу. Власне завдяки командним зусиллям венчурної компанії і стартапу вдається знизити ризики, що супроводжують високотехнологічний бізнес. Саме в цьому і полягає головна відмінність звичайних інвесторів і ризикових. Внаслідок своєї пасивності звичайний капітал не здатний і не схильний ефективно фінансувати високотехнологічні проекти.

Таким чином, венчурні фонди грають досить важливу роль, оскільки перекривають розрив у фінансуванні між «посівною» стадією та етапом «розширення виробництва», коли до інвестування долучаються банківські установи.

Іншою формою залучення коштів на етапі зростання та сталого розвитку є спеціалізовані фондові майданчики, які дозволяють невеликим високотехнологічним компаніям залучати кошти шляхом випуску акцій. Як слід, таки майданчики утворюються при великих біржах та надають пільгові умови малим та середнім підприємствам щодо участі у торгах, зокрема щодо мінімальної ринкової капіталізації. Найбільш показовими прикладами таких майданчиків є Alternative Investment Market при Лондонській фондовій біржі, SPI EXSTRA (Швейцарія), Entry Standard (Німеччина), Mothers (Японія).

На відміну від постіндустріальних держав, в країнах, що розвиваються немає такого розмаїття інноваційно-інвестиційних інститутів, внаслідок недостатнього рівня розвиненості ринкових відносин. Головним джерелом фінансування інноваційної сфери, зокрема в Україні, є насамперед власні кошти підприємств та державні гранти. Зрозуміло, що такого обсягу фінансових ресурсів недостатньо для повноцінного інноваційного розвитку. Проте позитивним моментом є те, що незважаючи на складну соціально-економічну та політичну ситуацію в Україні ринок саме венчурного фінансування існує і має потенціал для розвитку. Так, за даними Української асоціації венчурного и приватного капіталу (UVCA), загальний розмір венчурного фінансування вітчизняних ІТ-компаній у 2019 році склав 510 млн. дол., що у 1,5 рази більше показника 2018 року. При цьому, за прогнозами фахівців цей показник має тенденцію до подальшого зростання. З точки зору походження венчурного капіталу, то 90% інвестицій належить Сполученим Штатам і лише 8 млн. дол. українським інвесторам. На відміну від розвинутих країн, в яких «венчурний» ринок рахується мільярдами доларів, зазначені цифри виглядають досить скромно.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що в інноваційно розвинутих країнах сформована система безперервного фінансування високотехнологічних компаній за рахунок створення умов для існування інституційних інвесторів, які в залежності від свого призначення долучаються до процесу на певному етапі розвитку стартапу. У свою чергу, наявність ефективних механізмів фінансування комерціалізації науково-технічних розробок на мікроекономічному рівні, зумовлює сталий розвиток інноваційної сфери загалом.

Використані джерела:

Пошукова форма

Корисні посилання